Посадовці закликають цивільних мешканців Донеччини та Луганщини виїхати в безпечніші регіони. Тисячі людей не поїхали раніше, тож тепер на евакуацію утворюються черги. Ми розпитали хлопця, який евакуювався з Бахмута 7 квітня про шлях в безпечніший регіон, допомогу та складнощі при виїзді.
Про свою евакуацію розповів Вільному радіо бахмутянин Іван Тищенко.
3 квітня, у зв’язку з загостренням ситуації, ми з матір’ю вирішили покинути наш дім і вирушити в більш безпечне місто. На той час вибір пав на Дніпро, там якийсь час жив мій знайомий. Тож я дізнався звідки і куди можна евакуюватися. Виявилось, що з Бахмута є прямий безкоштовний евакуаційний автобус до Дніпра.
Я намагався додзвонитися до людини яка безпосередньо вивозила людей. Та, на жаль, не вийшло — спочатку в нього на лінії було зайнято, а потім телефон і зовсім став недоступний.
Тож ми вирішили: якщо не можемо поїхати напряму, доберемося інакше — з Бахмута до Краматорська, а звідти на поїзді вже у Дніпро. Поки вирішували, мені прийшло сповіщення від Нової пошти, про надходження посилки, тож від’їзд відклали на один день, аби її забрати.
Не гаючи часу паралельно я шукав оголошення про оренду житла в інтернеті.
6 квітня о 6-й ранку ми спакували останні речі і відправилися на евакуаційний автобус. Людей було дуже багато, та не дивлячись на це автобусів також вистачало. На початку поїздки до залізничного вокзалу Краматорська пасажирам розповіли куди ми їдемо і що нам треба робити, коли прибудемо на місце призначення. Їхати туди довелося стоячи, через кількість людей. Усі намагалися поступитись місцем жінкам та дітям.
Коли ми доїхали люди з неймовірною швидкістю почали хапати свої речі і займати чергу біля входу в вокзал. З вокзалу вийшов волонтер та спробував заспокоїти людей, переконував усіх розступитись і поділитись на 2 черги. Зліва мали стояти батьки з дітьми до 5 років, вагітні та люди з інвалідністю 1-2 груп, а справа усі інші. Перевага надавалася лівій черзі. Якоїсь точної інформації щодо поїздів пасажирам не надавали (кількість, та де вони зупинятимуться). Волонтер казав ще щось, але його майже не було чутно через шум.
Ми зайняли своє місце у черзі, і мама вирушила “на розвідку” до волонтера. Минуло близько години очікування у черзі, за цей час я помітно змерз, коли повернулася мати і розповіла, що потяга до Дніпра не буде. До того ж виявилося, що автобуси до Дніпра були годину тому. Також волонтер розповів їй, що інформацію щодо автобусів виставляє, якщо я правильно пам’ятаю, мер Краматорська.
На цій сторінці зазначалося, що потяг через Дніпро таки має бути. Що робити не ясно: чекати на потяг всупереч словам волонтерів чи кудись іти? Та на тій самій сторінці я знайшов потрібну нам інформація, тільки не в самому пості, а в коментарях. Якась жінка, яка раніше скористалася послугами автобуса написала про транспорт, який кожен день виїзжає з Краматорська о 8 годині ранку, і залишила номер за яким можна звернутись. Цей автобус був платним — 600 гривень. Ми зателефонували за цим номером, замовили 2 місця на наступний день та пішли шукати місце, де могли б зігрітися і переночувати. На той момент я гадав, що гірше вже бути не може, та як же я помилявся…
Коли я почав шукати готелі у Краматорську, то виявилося, що вільних місць немає. Згодом все ж вдалося знайти 2 ліжка у хостелі. Я їх забронював, лишилося дочекатися зворотнього дзвінка з хостелу. Чекав 20 хвилин, змерз ще сильніше, і вирішив подзвонити до хостелу сам. Та там не відповіли. А вже маючи неприємний досвід з транспортом, я просто почав пошук нового місця для ночівлі.
Через гори переритих сайтів і обдзвонів вдалося знайти номер. За добу проживання просили 900 грн. Діватись було нікуди, тож ми погодились. Не дочекавшись своєї черги у банкомат (там було близько 40 людей), ми вирушили їхати поселятися у готель. Таксі до готелю обійшлося у більш ніж 150 гривень.
Коли доїхали до готелю ми одразу направились до чергової, яка сказала:
“Ось є номер за 400, хоча ні … за 600 гривень за добу”.
Сперечатися ні про що вже не став, бо пам’ятаю, що у телефонній розмові вказували ціну аж 900 гривень. Після заповнення документів, нам показали, що де знаходиться та віддали ключі від номеру. Перш за все мені хотілось зігрітися, та це виявилось не таким простим завданням, адже номер зовсім не опалювався, здавалося, що на вулиці було навіть тепліше, ніж у приміщенні. Тож залишок дня і ночі я провів ховаючись під ковдрою від холоду. Та заради справедливості потрібно сказати, що номер дійсно був чистий та охайний.
Прокинувшись 7 квітня, ми викликали таксі. Перше таксі так і не приїхало, така ж історія повторилася і з другим (вже іншою службою). Тож ми вирішили не чекати і вирушили пішки, інакше ми могли запізнитися на автобус. Йти довелось десь пів години. Нам пощастило, ми встигли.
На вокзал ми прийшли близько 7:50, там побачили як один автобус вже від’їжджає, а другий стояв майже заповнений. Ми підбігли до людини, яка керувала посадкою та почали дізнаватися про місця. Нас заспокоїли тим, що мав приїхати ще один автобус. Людей залишилося небагато. Транспорт трохи запізнювався, ми прочекали його десь пів години. Коли всі зайшли в автобус (Еталон), водій зібрав плату. Вона, як і домовлялись, була 600 грн. Виїхали ми близько 8:25 з автовокзалу. В автобусі залишились вільні місця, тож водій заїхав ще й на залізничний вокзал — там до нас приєдналися ще 10 людей.
Як я зрозумів, з водієм нам пощастило, він виявився чолов’ягою з досвідом. По дорозі нам траплялася величезна кількість заторів та відрізків доріг з дуже повільним рухом. Та водій майстерно долав усі ці труднощі. В Дніпро ми приїхали о 15:00.
Після прибуття я зайнявся пошуком житла. Я продзвонив десь 7 об’яв та нікуди навіть додзвонитися не зміг, тому почав шукати готелі. Вдалося знайти номер за 600 гривень, як і в Краматорську.
Їдучи в таксі до готелю мене вразило те, що усі банкомати були завантажені: гроші є, черг немає. Після Донеччини це стало для мене шоком. Ціна за таксі теж приємно вразила, за 5 км я заплатив 70 грн (згадаємо Краматорськ — 150 грн за 3 км). В готель заселилися на 2 ночі. З житлом тут виявилось не все так просто, тому далі плануємо їхати у Львів, там в нас є знайомі, які можуть допомогти.
Наразі я вже купив 2 квитки на автобус у Львів. Вартість кожного квитка 1000 грн. Тож наша подорож досі триває.
Читайте також: